Херсонський ливарний завод залишив помітний слід в історії господарського розвитку міста. Він був найпотужнішим та передовим елементом промислової структури – кораблебудування. Завод виявився першим, й залишався єдиним підприємством металургійного профілю в регіоні. Більше на kherson.name.
Гостра потреба в гарматах
Завод знаходився неподалік родовищ руди та кам’яного вугілля, що визначило його структуру діяльності – перероблення чавунного та мідного брухту. Обсяги останніх обмежувалися, це обумовило невелику виробничу потужність підприємства, в порівнянні з іншими заводами.
У 1788 році в нашому місті зібралося багато непотрібних чавунних і мідних знарядь. Тут були завезені з фортець, браковані гармати, погано висвердлені, з раковинами та іншими дефектами. При цьому відбувалася гостра нестача артилерії для кораблів, тому виникла потреба перетоплювати цей метал на нові знаряддя.
Найближчий на той час завод знаходився у Брянську. Князь Потьомкін вважав, що возити аж до Брянська старі гармати дорого, набагато простіше створити власне ливарне виробництво поблизу Херсона. Тому й вирішив спорудити такий завод у Катеринославі, на думку Потьомкіна відкриття дасть можливість у короткі терміни виготовляти високоякісні корабельні знаряддя.
Будівництво «гарматного будинку»
Вже восени 1788 року Потьомкін дав наказ колезькому асесору Гагендорфу шукати гарне місце для будівництва заводу. Проте пошуки тривали довго, та марно.
У 1790 році Струговщиков уклав договір на зведення власним коштом ливарного гарматного заводу. Чоловік зобов’язався з виданих йому від влади 100 тисяч мідного брухту перетворити на якісні корабельні калібри. Для компенсації витрат на спорудження заводу та отримання прибутку від виробництва, Струговщиков висунув умову, щоб з кожних 40 футів міді 10 виділяли йому за роботу.
Ливарний завод розмістили у середині Херсонської фортеці. Катерині II адмірал Мордвінов повідомляв, що завод заслуговує на велику увагу. Основне виробниче його обладнання складалося з двох плавильних печей, які розміщувалися на кам’яному корпусі. Крім цього, було й 5 апаратів для обточування та свердління гарматних стволів. Варто зазначити, що першу свердлильну машину вагою 348 пудів створив іноземний майстер.
Обладнання встановили у двох дерев’яних будинках. У двох одноповерхових корпусах розмістили 3 токарні станки. У найбільшому дерев’яному корпусі відбувалося оббивання землі з гарматних форм, частина будівлі була відведена під окрему невелику кузню.
За відгуками чорноморських артилеристів, гармати з Херсонського заводу мали гарну якість, вони перевершували продукцію брянського виробництва. За перші 5 місяців роботи на херсонському заводі виготовили 88 гармат.
У 1973 році завод припинив виробництво через смерть власника Струговщикова. Він формально перейшов у власність дружини Струговщикова, проте вона звернулася до влади, з проханням перейняти «дітище» чоловіка зі всім обладнанням. З початку 1800 року асортимент продукції заводу почав зростати. У 1834 році ливарний завод був перенесений до Миколаєва.
Вплив ливарного заводу на довкілля
Під час ливарного виробництва на одну тонну виливків утворюється від 1 до 3 тонн відходів, які містять відпрацьовану суміш: шлаки, пил та гази. Найбільшу небезпеку несуть гази. Ті гази, які утворюються та виділяються під час ливарного виробництва містять пил. Цей пил складається з дрібних частинок, а вміст кремнію в ньому складає 80%.
Найінтенсивніше відбувається викид шкідливих речовин у повітря від дільниць цехів, бо там відбувається складування та перероблення матеріалів. Робота ливарних заводів є джерелом забруднення стічних вод. Використання пилоочисних споруд дає можливість не тільки очистити газ від пилу, але й повторно використовувати раніше викинутий пил.
На жаль інформації про те, як ливарний завод впливав на екологію міста немає. Можна тільки припустити, що у 18-19 столітті люди навряд чи думали про захист екології. Вони навіть не здогадувалися, який вплив чинило ливарне виробництво на навколишнє середовище.
