Каховська ГЕС – п’ята за розмірами в Україні гідроелектростанція. Вона знаходиться у Херсонській області, за 5 кілометрів від міста Нова Каховка. Більше на kherson.name.
Як усе починалося
У 1950 році було ухвалено рішення про початок будівництва гідроелектростанції. Вже через 5 років був запущений перший гідроагрегат. Протягом 1955 року робітники змонтували ще 5.
Літо 1946 року було дуже посушливим, через це взимку був голод. Саме відсутність опадів та голодна зима сприяли будівництву ГЕС. Спочатку радянська влада поставила собі за мету побудувати найбільше водосховище у світі за обсягом та площею води. Але амбітні задуми Сталіна дуже дорого коштували. Каховська ГЕС була побудована ціною затоплення херсонських земель з унікальною та історичною цінністю — Великого Лугу. У цих місцях розташовувалися Запорозькі Січі. Тепер козацька історія зникла у глибинах Каховського моря.
Каховська гідроелектростанція повинна була забезпечити стабільне джерело електроенергії для підтримки та зміцнення промисловості, а також енергетичної інфраструктури Радянського Союзу, зокрема Херсонщини та південних регіонів України. У 2000 році Каховській ГЕС присвоїли імʼя видатної людини: науковця та державного діяча Петра Степановича Непорожнього.
Будівництво Каховської гідроелектростанції коштувало приблизно 430 мільйонів радянських рублів. Проєкт фінансував радянський уряд, визнаючи важливість гідроенергетики для економічного зростання та модернізації союзу. Для втілення проєкту у життя була залучена величезна кількість ресурсів: 12 тисяч людей, 30 екскаваторів, 1100 автомашин, 75 кранів, 100 бульдозерів, 7 земснарядів і 14 паротягів.
Ви точно цього не знали, але місто Нову Каховку створили спеціально для розміщення працівників, які працювали на ГЕС.
Каховська ГЕС у кіно
Кінорежисер Олександр Довженко у своїй кіноповісті “Поема про море” пише про будівництво Каховської ГЕС, називавши її злочином над культурною спадщиною. Адже це дійсно так. Під воду пішов великий Запорозький Луг, потонули старі хрести на кладовищах. Весь Дніровський Низ тепер не впізнати, все щезло. Радянська влада хотіла обігнати США, які в 1942 році побудували гідроелектростанцію у Скелястих горах – Ґранд-Кулі. Вона була найпотужнішою у світі, але згодом, Каховська її все ж таки обігнала. Олександр Довженко приїжджав у села біля станції і спілкувався з місцевими жителями. Вони ненавиділи це будівництво, проклинали усіх хто причасний до переселення людей.
Навколо цих подій і розгортається сюжет художнього фільму “Поема про море”, який був знятий у 1958 році за сценарієм Олександра Довженка. Протягом усього будівництва Олександр Довженко часто приїжджав у Херсонську область. Кінорежисер на власні очі спостерігав як створюють штучне море. Митець дуже любив Херсонщину, людей які тут живуть. Олександр Довженко приклав свою руку до покращення стану Нової Каховки. Режисер обожнював навколишні мальовничі пейзажі, але місто йому здавалося дуже сірим та одноманітним. Тож Довженко звернувся до місцевої влади й запросив митців з київської Академії архітектури, щоб ті оздобили фасади будівель.
Будування Каховської гідроелектростанції мало як позитивні, так і негативні наслідки. Станція стала основним джерелом електроенергії та питної води для південного сходу України. У зв‘язку з будівництвом ГЕС лівий та правий береги Херсонщини були з’єднані дамбою, це привело до налагодження руху автомобілів та залізниць. Також значно зросла аграрна промисловість. З іншого боку, робота станції негативно вплинула на екологію. Деякі види риб назавжди зникли з Дніпра. Вода з річки згодом стала непридатною для пиття: приблизно 90% площі водойми влітку “цвіте”, а показники хімічних та органічних речовин у її складі в рази перевищують норму.