Місце для заснування Херсона обрали на високому березі Дніпра, трохи вище одного з його рукавів – річки Кошової. Зі східного боку міста природною перешкодою для ворогів служила що вже не існує річка Тінгінка, із заходу та півночі – тепер знищена річка Веревчина. Природні водні перешкоди були хорошими у плані фортифікаційного захисту міста, проте, як виявилося згодом, їх плавні зіграли велику роль водопостачанні міста. Більше на kherson.name.
Забруднена вода
У 1899 році херсонська газета «Юг» констатувала факт, що жителі Арнаутки та інших прибережних сіл використовують для пиття та господарських потреб поганої якості воду. Смердюча особливо влітку, стояча озерна вода кишить бацилами, в ній вимирає навіть риба. Таку воду споживали мешканці-будівельники молодого міста Херсона. Не дивно, що різні хвороби: чума, холера ніколи не оминали місто. Тобто вже з самого початку закладки міста гостро постало питання постачання жителів якісною питною водою.
Дві перші криниці облаштували на території фортеці вже після епідемії херсонської чуми у 1783 році. Ці колодязі згадує у своєму рапорті Микола Корсаков. Один з них, який знаходився неподалік Катеринівського собору дивом зберігся до нашого часу. Корсаков писав, що вода з цієї криниці є добротною.
Трохи пізніше у Херсоні почали розвиватися малі та великі підприємства: канатне, цегельне виробництво, які вимагали великих запасів води. Тоді у Херсоні було облаштовано кілька колодязів, які розв’язували проблему водозабезпечення городян. Місто будувалося, зростало, збільшувалась кількість населення.
Вже на початку 19 століття у місті була своя культура водопостачання. Питну воду почали возити водовози у великих баках. За відро води (12 літрів) містяни платили пів копійки. Щоправда, її якість бажала бути кращою. Часто водовози черпали воду прямо з містків, на яких поряд прачки прали білизну. Після рясних злив та танення снігу, коли каламутні водні потоки змивали з річки міське сміття, якості води не було зовсім.
Водопровід у дії
Влітку 1879 року місцеві підприємці, власники чавунно-ливарного заводу брати Вадони подали до міської думи пропозицію з влаштування водопроводу в Херсоні. Загалом проєкт був прийнятний та здійснений. Міське самоврядування хотіло взяти позику під заставу землі в розмірі 40 тисяч рублів. Все завершилося тим, що дума не наважилася на будівництво.
Лише у 1885 році дума все ж уклала контракт на будівництво великого водопроводу з купцем Пастуховим. Труби виготовлені на заводі, що належав Сулінському та Пастухову успішно використовувалися в системі водопроводу Москви, Ізмаїла.
Взимку 1886 року почала діяти перша черга водопроводу. Першою установою, куди подали воду стала церква на вулиці Поштовій. У 1896 році довжина водопроводу Пастухова складала понад 25 верст. На вулицях міста почали з’являтися водорозбірні будки та пожежні крани.
Звичайно якість річкової води, яка надходила по трубах до споживачів була не доскональною. Тому міська влада вирішила обладнати водопровід різними пристроями. У 1887 році було виконано низку робіт з влаштування нового фільтра. Однак якість води кращою не стала.
На початку 20 століття поряд із постачанням містян якісною питною водою, постало питання влаштування системи каналізації. У 1902 році компанія «Джон Платс і Ко» представила свій проєкт пристрою каналізації. Ця фірма хотіла взяти на себе обов’язки облаштування каналізації зі знезараженням та освітленням вод біологічним способом, що давало можливість отримувати чисту воду, яку можна спускати в річку. Проте, добрі наміри так і не здійснили, бо у міській скарбниці не було коштів.
Громадянська революція, війна торкнулися водопроводу. За 4 роки бездіяльності в період війни підприємство втратило все. Тому у 1922 році довелося починати все заново.
У 1931 році в експлуатацію ввели три артезіанські свердловини. Трохи пізніше у 1939 році електрифікували насосну станцію, розробили проєкт подальшого розвитку водогосподарства Херсона. Ось тільки дуже скоро війна, окупація фашистами знову вщент зруйнувала складну систему водопостачання.
У 1944 році після звільнення Херсона на підприємстві та в міських мережах знову розпочали відновлювальні роботи. Протягом року змогли відновити три артезіанські свердловини. Крім цього, запустили парову машину, яка давала 100 кубометрів води щогодини. Попри всі зусилля колективу комунального підприємства, лише у 1950 році водопровід зміг здійснити гарні обсяги подачі води.
