Тарпани – зниклі господарі херсонських степів

Херсонські степи здавна мають велику славу. Їх безкраї простори, родючі ґрунти вже давно привертають увагу людей. Степи стали домівкою для багатьох різновидів рослин і тварин. Люди, живучи біля такого природного скарбу, завжди користувалися його надбаннями. Детальніше – на сайті kherson.name

Особливо цікавив людей багатий тваринний світ, який можна було досліджувати. У другій половині ХІХ ст. головна увага була зосереджена на тарпанах – гордих, але полохливих тваринах, які заворожували своїм величавим зовнішнім виглядом.

Хто такі тарпани?

Тарпан – це дикий кінь, який відрізнявся своїм невеликим зростом і мав помітну темну смугу вздовж хребта. Відмінними ознаками тарпанів також були гострі вуха, густа, коротка та хвиляста шерсть, середній за довжиною хвіст і відсутність чуба. Влітку їх колір був чорно-бурий або ж жовто-коричневий, взимку він ставав світліший. Як і в коня Пржевальського, грива у тарпанів стояча.

Переживати суворі зими цим благородним істотам дозволяла густа шерсть. Вони також мали міцні, великі копита, яким не потрібно було підков. Ці тварини переміщалися табунами, були дуже полохливими та обережними. Подекуди табуни тарпанів налічували декілька сотень голів. Їх переміщення по степовій території було дивовижним видовищем, яке завжди привертало увагу людей, зайнятих працею на полях.

Оскільки мова йде про херсонські степи, то в центрі уваги перебувають саме степові тарпани, але науці відомий також лісовий вид цих тварин. Лісові тарпани населяли Центральну Європу, Литву, Польщу, а степові – степ і лісостеп Європи. Лісові особини мали дещо менші розміри, аніж степові побратими, а також відрізнялися слабшою статурою.

Заведено вважати, що ці гарні та благородні тварини вимерли через масштабні оранки степів під поля, а також через витіснення стадами домашніх тварин. Звісно, свою роль відіграли й люди. Оскільки тарпани взимку любили ласувати сіном, залишеним прямо на полі, люди почали полювання на них. В окремих європейських містах були створені спеціальні загони стрільців, завданням яких було знешкодити тарпанів, спустошуючих поля. М’ясо цих тварин вважалось рідким делікатесом, тому охочих скуштувати таку незвичайну страву лише більшало.

Останній степовий тарпан помер у 1918 році. Його останки зберігаються у музеях й інститутах.

Тарпани у херсонських степах

У ХІХ ст. з’явилося декілька описів степових тарпанів, які населяли Херсонщину. Всі вони допомагають скласти уявлення про цих диких і гордих тварин, а також зрозуміти, що люди намагалися їх приручити. Та спроби перетворити тарпана у свійську тварину закінчилися провалом. Неспокійний характер і крайня обережність цих істот просто не дозволила людям наблизитися до них настільки, щоб приручити.

З цих самих згадок стає зрозуміло й те, що найчастіше люди бачили тарпанів у поселеннях, селах поблизу Херсона. Молодших коней населення намагалося приручити, а дорослих тарпанів вбивали, адже ті топтали та з’їдали їх хліб.

У другій половині ХІХ ст. на території Херсонщини було спіймано принаймні двоє тарпанів, які доживали своє життя в нових домівках – Петербурзькому та Московському зоосадах. Остання особина, яка проживала у херсонських степах була відловлена у другій половині 1880-х рр. біля села Нововоронцовка. Це і стало закінченням цієї цікавої історії про степових диких коней.

Таким чином, тарпани упродовж приблизно півстоліття були повноправними господарями степів Херсонщини. Не було більшої та гарнішої тварини, аніж цей степовий дикий кінь. Та його норовистий характер, полохливість і любов до сіна стали причиною для полювання на нього. Тому тарпани та все, що з ними пов’язане, залишаються в історії. 

Get in Touch