Не таємниця, що південне місто Херсон славиться спекотним літом і дуже рідкими освіжаючими дощами. Здавна херсонці хто як міг рятувався від жахливої спеки. Хтось обирав тінисті місця, парки, щоб провести час на свіжому повітрі, дехто любив відпочивати поблизу річки, а деякі взагалі виїздили на закордонні курорти, тікаючи від палючого херсонського сонця. Більше інформації – на сайті kherson.name.
Серед безкоштовних літніх розваг херсонців у першій половині ХХ ст. варто назвати посиденьки в Олександрівського парку та відвідування виступів духового оркестру пожежної спільноти три рази на тиждень. Інші варіанти літнього відпочинку (ресторани, цирк, пивні тощо) потребували достатнього капіталу, тому були доступними лише для маленького відсотка жителів міста.
Херсонцям було ніде купатися?
Дійсно, на початку ХХ ст., як це б дивно не звучало для міста, розташованого поруч з річкою, у херсонців не було відповідного облаштованого місця для купання. Річ у тім, що навіть уявлення про міський пляж у них не було.
Якби тоді було помічено осіб, які на очах у всього іншого населення міста купалися в річці й при цьому щось говорили, сміялися і робили подібні речі, їх би одразу внесли у список найбільших безсоромників. І, крім того, такий відпочинок негайно потребував би втручання поліцейських сил.
Попри нестерпну спеку, духоту, чоловікам і жінкам непристойно було показуватися на вулиці в одязі з неприкритими руками. Представниці прекрасної половини людства, які вирішували одягнути спідниці дещо коротші, ніж зазвичай, неодмінно опинялися в центрі уваги та вислуховували багато повчань від інших щодо норм моралі та пристойності.
Також жінки мали з’являтися на людях, обов’язково покриваючи голову. Якийсь капелюшок чи інший головний убір мали бути неодмінно присутніми в туалеті чарівних херсонок. Тобто можна лише уявити, які нестерпні відчуття переживали містяни, коли вдень виходили на вулицю. Напевно, саме тому більшість гостей Херсона початку ХХ ст. згадували, що вдень на вулицях міста можна було зустріти лише декількох осіб, а ввечері все ніби оживало й херсонці потрохи виходили зі своїх жарких домівок, аби насолодитися вечірніми прогулянками.
Поява міських купалень
Зрозуміло, що Херсон не міг довго залишатися без відповідних місць для купання. У ХХ ст. існувало таке поняття як купальні, які являли собою плавучі споруди з дахами, побудовані з дерева. Всередині таких міських купалень знаходилися роздягальні (зазвичай, двох класів), а також проточні басейни.
У Херсоні в першій половині ХХ ст. також з’явилися такі купальні. Вони розташовувалися доволі далеко від берега та класифікувалися на дитячі, чоловічі та жіночі.
Відомо про дві найбільші та найпопулярніші купальні Херсона. Перша була орієнтована на бідне населення, її власником був Гладишев. Вона розташовувалася на річці Кошовій і відрізнялася помірними цінами, які приваблювали нижчі класи суспільства. Кожної весни купальню Гладишева оглядав санітарний лікар. Якщо умови відповідали нормам, то видавався спеціальний дозвіл на відкриття.
Друга купальна належала пану Колихаєву та вважалася соліднішою. За десять років її існування не було скарг на її роботу, а також не було жодного нещасного випадку. На цій купальні платили не лише за її відвідування, але й за перевезення пасажирів до місця призначення і назад.
Таким чином, довгий час херсонці були змушені миритися з жахливою літньою спекою та ховатися у своїх домівках до самого вечора. Поява міських купалень трохи облегшила їхнє життя, але й тоді велика частина міського населення приймала рішення витратити свої кошти на щось більш потрібне, аніж водні процедури.
