Херсон середини дев’ятнадцятого століття. Через міську браму сюди в’їжджали мандрівники, чиновники та історики, які приїжджали сюди для вивчення міста та його околиць. За в’їзд доводилося платити, але мандрівник отримував невелику культурно-історичну компенсацію. Ліворуч від херсонських воріт розташовувалися вітряки, як кажуть, на різний смак і колір. Ці споруди стояли упереміж із будинками їхніх господарів. Далі тяглися інші будинки, сади, балки, де добували камінь-вапняк.
Херсон того часу цілком можна визнати містом млинів, оскільки в ті роки місто обслуговували понад сотню вітряків. Водночас варта уваги винахідливість місцевих мешканців. Більше на kherson.name.
Корабельна машина для виготовлення борошна
У 1848 році в місті відбулася промислова прем’єра. Купець Княгін (Княгінін) запустив свій паровий млин – перший у південному регіоні Росії. В Одесі, яка визначала на ту епоху “зернову економічну погоду” Новоросії, такий млин з’явився через три роки. Для свого виробництва підприємець використовував парову машину, зняту зі старого пароплава.
Наслідуючи приклад Княгіна, інша ділова людина Готроп використовувала парові машини на своєму лісопильному заводі.
Млину Княгіна було відпущено досить короткий шлях в економічному просторі міста й губернії. На першому паровому млині Херсона були викрадені (мисливці за благородними металами існували за всіх часів). За упіймання лиходіїв купець обіцяв нагороду, але мідь не знайшли. Згодом млин цей був перебудований, оскільки сам господар знайшов у ньому деякі недосконалості.
Відновити деталі стали на заваді принципи економіки. Вони були незначного розміру і за малого замовлення. Тому заводи, які були у досяжності від Херсонщини, відповіли відмовою. Мукомел звернувся за кордон, але й там йому відмовили, знайшовши зліпки непотрібних частин. Але тут відбулося диво! У Херсоні було засновано чавуноливарний завод, який виконав замовлення млинового виробництва Княгіна.
Розвиток борошномельної галузі
Усі млина губернського центру працювали з торговельною метою. У середньому один млин оцінювався до 400 карбованців. Однак віддавали її в найняття за плату до ста карбованців на рік. Млинова справа була досить прибутковою. Ним займалися навіть відставні офіцери та чиновники, які навряд чи розбиралися у борошномельному виробництві.
Поступово млина Херсона досягла таких потужностей, для яких місцевого зерна вже стало недостатньо. Сюди стали постачати зерно з чотирьох губерній: Київської, Полтавської, Катеринославської та Таврійської.
У 1857 році в Херсоні налічувалося 8 кінних і 124 вітряки. У 1861 році оборот тільки однієї парової борошномельні становив 200 тисяч карбованців на рік.
Гіркий досвід того, що перший млин втратив в один момент важливих деталей, привів до того, що їх стали відливати на місцевому рівні. стала чавунно-ливарним та механічним, а потім у суднобудівним та судноремонтним заводом.
З початком війни проти Франції та Великобританії було отримано замовлення для Очаківської фортеці. Але основною продукцією заводу були знаряддя землеробства, лісопильних заводів. Не забули на підприємстві про потреби млинів, для яких постійно вироблялися запасні частини.
Пройшли роки і район, розташований на північ від фортеці, де колись шуміли численні вітряки, став частиною міста. Згодом цей його назвали – Млини. Цей житловий масив розташувався у Дніпровському та Суворівському районах міста. У ньому виросли сучасні будинки, які ніяк не нагадують про славне минуле, коли в цьому краю виробляли білий продукт.
Фото з сайту mycity.kherson.ua
