У Херсоні з самого початку заснування міста почалися проблеми з побутовим сміттям. Глибокі яри, які межують із валами Херсонської фортеці з Півночі та Сходу, були гарним місцем для утворення сміттєзвалища і певний час служили мешканцям молодого міста. Більше на kherson.name.

Сміття з початку заснування міста

Херсон швидко зростав, разом з цим збільшувались обсяги сміття. Особливо у літню спеку смердючі та шкідливі випари наповнювали повітря поблизу ярів, стали основою постійно виникаючих епідемій у місті.

Приблизно в середині 19 століття до моменту скасування Херсонської фортеці міська влада почала звертати увагу на розплідник інфекцій, який існував під її стінами. Тоді видали ряд важливих указів, які заборонили скидати сміття в яри. Але це не дало ніяких позитивних результатів, бо містяни продовжували заповнювати їх побутовими відходами, наражаючи своє життя на небезпеку.

По ярах, серед купи сміття нишпорили в пошуках заліза жебраки та діти. Бувало й таке, що глинисті стіни ярів руйнувалися, ховаючи під собою шукачів.

Наприкінці 19 століття, коли влада зрозуміла, що прохання та попередження людей марні, вирішила встановити поліційний піст біля єдиного переїзду, який звали “Чортовий міст”. До обов’язків поліціянтів входило спостереження за дерев’яними огорожами, які встановлені біля ярів. Крім цього, якщо людина все ж потрапила в яр, надати їй першу медичну допомогу. Та на жаль один поліціянт не міг фізично устежити за всім.

Люди, які жили неподалік ярів розтягували на дрова огородження, крім цього, вони додавали сміття в яри щодня. Це звалище засипали землею лише після Великої Вітчизняної війни.

Головне «сміттєве вогнище» в Херсоні

Велике сміттєзвалище у 1899 році знаходилося біля Панкратівського мосту. Місцева газета «Юг» писала в себе на сторінках, що зліва від мосту утворилося велике болото, куди містяни не соромлячись викидають сміття й навіть мертвих тварин.

Скільки не намагалася міська поліція закрити сміттєзвалище, нічого не вдавалося. Укорінене звалище отруювало повітря. На початку 20 століття міська влада вирішила засипати глиною частину балки від пустиря. Проте нещасну балку люди продовжували наповнювати зогнилими нечистотами.

У 1899 році була сильна злива біля Панкратівського мосту вода почала затікати в балку і пройти через такий потік було просто неможливо. Трирічна дівчинка йшла та упала, вода почала її захоплювати в балку. Врятувати дитину не вдалося, оскільки перебіг був занадто сильним.

Втрачена можливість

Цього ж року місцева преса опублікувала ще одне повідомлення про те, що за кордоном були вперше успішно проведені досліди з перероблення органічних відходів. Внаслідок цього вдалося отримати газ придатний для використання в побуті, освітлення вулиць. Газ, який отримували з перероблення давав якісне освітлення.

Таким методом досягається 2 мети: дешевизна освітлення, повне знищення сміттєзвалищ. На жаль херсонцям так й не довелося порадіти знищенню сміттєзвалищ. У міста не було грошей навіть для будівництва електростанції, а тим більше на проєкт та впровадження в життя такої гарної ідеї.

У 1900 році зазнав невдачі проєкт від петербурзької компанії «Р. Кольбе». Її представники подали звернення до Херсонської влади, в ньому пропонувалося встановити особливу систему печей інженера Корі для спалювання побутових відходів. 

У 1903 році Херсон відвідали представники англійської фірми «Горбфоль», які займалися будівництвом деструкторів, спеціальних споруд, призначених для знищення твердих органічних відходів шляхом спалювання.

Незадовго до приїзду в наше місто, компанія вже встановила експериментальну піч в Одесі й пропонувала таку ж Херсону. Проте, для розробки та встановлення печі влада також не змогла виділити гроші. Натомість відвели нове місце для сміттєзвалища – на міському вигоні ліворуч від поштової дороги на Миколаїв.