У другій половині 19 століття херсонці відкрили для себе безліч місць літнього відпочинку, які згодом стали дуже популярними. Одні з таких були Олешки та Гола Пристань, розташовані неподалік Херсона. Більше на kherson.name.

Грязевий курорт

Близькість до Херсона, приємні ціни, річка, лісові масиви – все це безперечно приваблювало містян. Тим більше вважалося, що лісове акацієве повітря позитивно впливає на дихальну систему хворих сухотами. Тому відразу, коли починали зацвітати акації, в Олешки з’їжджалися люди, які мали певні проблеми зі здоров’ям.

Трохи далі від Олешок, за кілька верст від Херсона, розташувалась Гола Пристань. З середини 19 століття вона мала неофіційний статус місцевого курорту завдяки своєму «чудодійному» грязьовому озеру, повідомляється на сайті mycity.kherson.ua.

Існує навіть легенда, яка пов’язана з відкриттям цілющих властивостей цього озера. Звучить вона так, одного разу господар прогнав з двору хворого, немічного верблюда. Тварина довго ходила околицями, поки не потрапила на озеро. Знесилений верблюд впав до води, й лежав там кілька діб. Через кілька днів сталося справжнє диво, він вилікувався й повернувся додому, господар був дуже здивований.

Завдяки цій події люди дізналися про цілющі властивості озера й охоче відвідували Голу Пристань.

У 1889 році міське земство орендувало приміщення поблизу озера, там влаштували грязелікарню. Лікування було безплатним, за все платило земство. Крім грязелікарні, якою довгий час керував Мальований, тут розміщувалась ще одна, якою опікувалося Херсонське єврейське товариство.

Активний розквіт

До початку 20 століття Голу Пристань відвідувало багато людей, озеро користувалося великою популярністю.

Згодом, власники будинків, які розміщувалися неподалік цілющого озера за певну плату влаштовували «грязьові ванни», прямо у своєму дворі. Вони збирали лікувальні грязі з озера відрами, бочками. Після використання ніколи назад їх не вивозили, бо виливали у дворі або через паркан на вулицю.

Згодом відпочивальники почали скаржитися на безлад та незручності місцевого курорту. Пізніше виявилося, що цілюще озеро стало лише приманкою для туристів, бо насправді воно було дуже забруднене. Міське самоврядування не створило тут жодних зручностей, наприклад, купалень. Крім цього, перш ніж потрапити до води, людям доводилося місити смердючий бруд.

У 1908 році місцевий підприємець орендував ділянку берегової смуги озера, влаштував тут кілька дерев’яних купалень для чоловіків та жінок. За їх відвідування доводилося платити по 2 копійки. У кожній купальні був великий запас прісної води, щоб нею скористатися платили по 1 копійці.

Згодом на березі озера створили спільний пляж, проте люди все ж мали певні незручності. Відкинувши всі моральні табу, жінки та чоловіки купалися разом, у строгих, закритих купальних костюмах.

Варто зазначити, що тимчасово перебувати на території курорту мали право не всі, бо на той час були певні правила перетину внутрішніх кордонів адміністративно-територіальних утворень та перебування у місцях тимчасового проживання. Гола Пристань попри свою близькість до Херсона, була частиною Таврійської губернії. Тобто, згідно з інструкціями, право тимчасового проживання тут надавалося лише особам, які перебувають на лікуванні і засвідчили цю обставину медичною довідкою.

У 1909 році міська управа подала клопотання до гірського управління  щодо відведення ділянки казенної землі для будівництва грязелікувального закладу.

Управління дало згоду, вже у 1912 році на відведеній ділянці на березі Голопристанського озера побудували грязелікарню. Роботи фінансувало повітове земство, за все довелося сплатити понад 50 тис. рублів. Таким чином вдалося створити лікарню, в якій одночасно мали змогу лікуватися до 150 осіб, а протягом літа – 300 й більше.