На початку 20 століття не існувало навіть поняття міський пляж. Напевно важко повірити, що в старому місті пляжі виглядали зовсім не так, як сучасні. Звичайно, тоді просто ніхто не міг навіть уявити – щоб жінка з чоловіком пліч опліч хлюпалися у воді, та ще й на очах у всіх. Непохитні моральні принципи таке забороняли, жінки та чоловіки дотримувалися певних правил у відносинах одне з одним.
Попри те, що на вулиці стояла сильна спека, чоловікові, а тим більше жінці непристойно було ходити по вулиці в одязі з короткими рукавами та непокритою головою. Мало того, пристойності дотримувалися всі, від бідного, до вищого класу. На вулицю можна було виходити лише в одязі, який прикриває всі частини тіла. В сильну спеку чоловіки не знімали з себе сюртуки, піджаки. Більше на kherson.name.
Місця для відпочинку на воді
Єдиним місцем, де херсонці могли трішки відпочити, звільнитися від жаркого одягу і поринути в холодну воду, були купальні. Купальнями називали спеціальні плавучі дерев’яні споруди, де двосхилий дах знімався. Усередині цих приміщень знаходилися роздягальні, дощаті проточні басейни.
Найчастіше купальні будували далеко від берегів річки, озера, в місцях, де чиста вода. Приміщення прийнято було ділити на категорії:
- Для чоловіків.
- Для жінок.
- Для дітей.
При цьому купальні були відокремлені один від одного високим парканом. В нашому місті було 2 купальні. Одну побудував Гладишев для бідняків, розташовувалась купальня на річці Кошової, була з’єднана з міським берегом невеликими мостами.
Люди не мали змоги відвідувати купальню коли їм заманеться, бо потрібно було брати письмовий дозвіл у міській управі. При цьому в казну під час видачі «абонементу» на відвідування потрібно було платити 5 копійок. За користування міською водною територією Гладишев платив оренду в сумі 140 рублів за сезон.
Відкриття тільки з дозволу управи
Кожну весну, коли розпочинався купальний сезон збиралася міська комісія на чолі з санітарним лікарем. Вони оглядали купальні, якщо під час перевірки виявляли порушення санітарних вимог, то власникові не видавали дозвіл на відкриття.
Варто зазначити, що санітарний лікар інколи навмисне знаходив багато проблем купалень під час огляду. Якось у закладі Гладишева було виявлено порушення санітарних вимог. Тоді йому запропонували влаштувати павільйон над басейном, пронумерувати шафи для простирадл. Тут вже господареві довелося йти на хитрощі, або погоджуватися на пропозиції, щоб не зазнати великих збитків.
Наступного року на початку сезону до купальні знову завітав старший містовий з поліційної частини, та наказав, щоб сторожі не дозволяли людям купатися. Він мотивував рішення тим, що вода в купальні брудна.
Друга купальня Колихаєва була створена для еліти. Знаходилася вона поблизу Військового форштадту на Дніпрі. Заклад славився тим, що за багато років свого існування до нього приїздила вся херсонська еліта, люди вищого класу. Крім цього, тут ніколи не ставалося жодного нещасного випадку. За вхід людям доводилося платити 5 копійок, додатково 2 копійки за перевезення шаландою до купальні й назад.
Коли на вулиці стояла спека, місцеві купальні не могли вмістити всіх охочих. Тому управа міста ухвалила рішення про будівництво муніципальних купалень. Щоправда, грошей на відкриття не знайшли.
Після різних засідань, прийняли альтернативне рішення – вирішили відкрити чоловічі та жіночі басейни при купальнях Гладишева та Колихаєва. На радість містян басейни перебудували. Тепер вони стали відкриті.
Попри це, купатися допускали лише відвідувачів одягнених в пристойні купальні костюми: в панталонах нижче колін та кофтині з довгими рукавами. Варто зазначити, що купальні костюми чоловіків та жінок на початку 20 століття не відрізнялися один від одного зовнішнім виглядом.
Зазвичай басейнами при купальнях користувалися люди середнього та високого класу, міська еліта. Бідняки, яким оплата купалень була не по кишені, купалися в річці Дніпро та Кошовій, наражаючи своє життя на небезпеку.
